Меню сайту
Наше опитування
Новинки
Пошук
Погода в Тисмениці
Календар
| « Травень 2024 » | ||||||
| Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Нд |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | ||
| 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 |
| 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 |
| 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 |
| 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | ||
Архів записів
Друзі сайту
ВІРМЕНИ В ТИСМЕНИЦІ
«Кусок Азії, кинутий на руську землю»- так писав колись про вірмен Прикарпаття польський історик Владислав Лозінський. Переселялися вони із Вірменії до України через Крим. Одним потоком вони заселили північно-східну частину України, а другим – Прикарпаття. На наші землі поселенці прибували переважно з Молдавії. Вже в 16-18 ст. були потужні вірменські колонії на Поділлі (Кам’янець-Подільський) і в Західній Україні (Львів). У середині 16 століття вірмени з’явилися в Тисмениці. Проте, шематизми львівської архидієцезії вірмено-католицького обряду від першого до останнього подають 1062 рік, як дату прибуття перших вірмен до Тисмениці. Саме цей рік і вважається першою письмовою згадкою про місто Тисменицю.
Значні вірменські поселення були ще в Лисці, Станіславові, Городенці, Обертині, Кутах і Снятині. Вірмени були чудовими торгівцями зі Сходом, добрими ремісниками, гарними майстрами ювелірної справи. Це були освічені люди, які зберігали тут свої звичаї і мову до кінця 17 століття. З них були добрі перекладачі зі східних та європейських мов, а відтак і добрі дипломати. Потоцькі, які володіли великою кількістю міст і сіл намагалися в той час за рахунок вірменського населення врятувати старі міста від економічного занепаду. Так Домінік Потоцький, котрий успадкував від свого брата Миколая Тисменицю, в 1677 році запросив до міста вірмен-вигнанців із Кам’янця-Подільського.
У Станіславові, Снятині, Тисмениці та Городенці вірмени одержали своє самоврядування – адміністративну і судову владу здійснювали ради вірменських громад. На початку 17 століття в Тисмениці виникло при місцевій церкві одне з найстаріших вірменських братств. Тисменицькі вірмени об’єдналися в громаду одновірців, складали свої грошові внески, організували вірменську школу, старалися допомагати бідним. У 1739 році Домінік Потоцький в центрі міста побудував для вірмен дерев’яну церкву, яка пізніше була спалена московськими військами, що брали участь у російсько – турецькій війні. 21 липня1759 року цю церкву почали перебудовувати за проектом архітектора Шліцера, надаючи їй неоромантичного стилю у вигляді фортеці з двома вежами, дзвіницею.
Миколай Потоцький у 1764 році пожертвував на будівництво цієї церкви 19000 польських злотих. 20 серпня 1791 року архиєпископом Якубом Тумановичем було здійснено обряд освячення церкви і віддано її під патронат Святого Каєтана. Вхід у церкву прикрашав перспективний портал. Над дверима було велике вікно, оздоблене вітражем, а всередині церкви - орган і цінні образи.
Образ з вірменського костелу
У церковному скарбі була чудова срібна позолочена монстранція (чаша) з 1742 року, яка була подарована Ізааком і Григорієм Теодоровичами- Мараморошами. У 1932 році ця чаша експонувалася на виставці вірменського мистецтва у Львові. Під час святкування дня Святого Каєтана до Тисмениці приїздили на це храмове свято торгівці з навколишніх міст з різними церковними прикрасами, які продавали в ятках, розташованих довкола вірменської церкви. Будівля церкви вже на початку 20 століття вважалася цінною культурною пам’яткою, але в 50-х роках 20 століття радянська влада з пам’яткою не порахувалася та завалила її .
З кінця 17 століття кількість вірменського населення на наших землях починає зменшуватись внаслідок втрати самоврядування, привілеїв та ополячення. На кінець 17 століття в Тисмениці було 250 вірмен, а в Станіславі-500.
Основну частину вірменського населення складали міщани. Це були середньозаможні жителі, які займалися торгівлею та ремеслом. Всі вони користувалися міським і вірменським правом. Багаті вірмени мешкали в центрі міста, а бідніші - «за містом», «під брамою». Ті, що мали своє житло називалися «халупниками», а що винаймали - «комірниками». Власники городів називалися «городники».Найнижчий щабель серед купців займали «фірмани» або «караваші», які супроводили вантажні вози.
Починаючи з кінця 17 і протягом 18 століття вірменські купці поряд із торгівлею тканинами, шкірами, прянощами, металами стали закуповувати великі стада худоби, коней, свиней, переважну більшість яких вони вивозили до Сілезії, Німеччини. Другим поширеним видом торгівлі була риба, яку перевозили на Балкани, заготовляючи її на Дунаї.
Але переважаючим видом ремесла вірменських переселенців було виробництво сап’яну - м’якої шкіри різних кольорів, яка вироблялась із козячих рідше овечих чи телячих, лошачих шкір за допомогою рослинного дублення. Сап’ян використовувався для пошиття модельного взуття, виготовлення галантерейних виробів і оздоблення кушнірських виробів. Саме вірменські поселенці на Україні уміли найкраще виробляти сап’ян, якому не було рівних ніде, а тому він знаходив великий попит як на українських землях, так і за їх межами - Польщі, Німеччині, Австрії, Франції, Англії. Першим містом на Покутті, де вірмени почали виробляти сап’ян була Тисмениця. На початок 19 століття в Кутах і Тисмениці працювало 124 вірменські майстерні по обробці шкіри, вироби яких експортувались на Україну, в Молдавію, Туреччину.
Особливої уваги заслуговують благородні вчинки вірменів. Вони під час своїх торговельних мандрівок до Кримського ханства, Туреччини, по можливості, викуповували українських, польських і своїх братів із турецько-татарської неволі.
Українські вірменські поселенці, знаючи турецьку та татарську мови, підтримували тісні зв’язки з вірменськими колоністами в Криму і Туреччині і завдяки своїй підприємливості та домовленості з купцями, торгівцями «живим товаром» за великі гроші визволяли нещасних невільників. Відомо, що деякі вірмени-купці з Тисмениці, Станіславова, Лисця, Снятина поверталися в Україну не лише з закупленими товарами, але й привозили викуплених бранців.
Тисменицькі вірмени часто гостювали в станіславівських українських міщан, їхні лікарі лікували хворих українців, а в вірменських табахарнях (гарбарнях) часто працювали українські міщани.
До знатних тисменицьких вірменських родин відносилися: Шаубеї, Марамороші, Котлубеї, Лукашевичі, Михайловичі, Криштофовичі, Пьотровичі, а коваля Дуляна ще і до сьогодні пам’ятають.
Григорій Амірович(1682 р.н.) став відомим лікарем на все Прикарпаття, а Деодат Мараморош, який народився в Тисмениці 1772 року став професором теології у Львові.
У 1796 році в Тисмениці народився поет і вчений-юрист Ігнатій Шадбей, а Андрій Криштофович був відомим військовим у Росії.
Якщо в давні часи в Тисмениці проживало більше 300 вірменських родин, то на початок 20 століття – залишилося лише кілька осіб, а на сьогоднішній день у місті є лише одна родина Почтар Теофілії, яка має вірменське коріння.
Нагадуванням про присутність вірмен у Тисмениці до цього часу була капличка на цвинтарі, яку вибудував у 1828 році Миколай Оганович,
але її не вдалося зберегти. В центрі міста ще збереглися будиночок вірменського священика, де знаходиться зараз неврологічне відділення міської лікарні та стара хата по вулиці Наливайка.
Автор: директор музею історії м.Тисмениця
Вірменська капличка на цвинтарі у Тисмениці. 1998 рік
Автор: директор музею історії м.Тисмениця
ім.С.Гаврилюка Лілія Лишега
Фото з архіву Івана Постоловського
Відео по темі:
Сюжет ТРО"Тисмениця"