Меню сайту
Наше опитування
Новинки
Пошук
Погода в Тисмениці
Календар
| « Квітень 2024 » | ||||||
| Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Нд |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |
| 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 |
| 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 |
| 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 |
| 29 | 30 | |||||
Архів записів
Друзі сайту
Польська громада Тисмениці
Першими поляками в Україні, мабуть, були купці, що займалися транзитною торгівлею. Найбільше їх проживало на окраїнах Київської держави, у Галичині, на Волині, Холмщині та Підляшші.
Велика кількість поляків нахлинула в Україну вже після розпаду Галицько-Волинської держави та зайняття Польщею після 1340 року Галичини, Холмської та Белзької земель і західного Поділля. Щоб укріпити панування поляків на цих землях, король Казимир III і його наступники щедро роздавали своїм вельможам великі маєтки, які були відібрані від українських бояр.
Кілька століть Тисмениця була власністю Потоцьких, про що свідчить зображення родинного хреста у старому гербі Тисмениці.
Саме вони і піднесли її до рівня міста. Потоцькі були опікунами багатьох наукових інституцій, фундаторами храмів, дбали про освіту мешканців і, видаючи щедрі кошти, запросили до Тисмениці отців домініканів. Під опікою домініканів з’явилася в місті парафіяльна школа. Щоб надати місту промислового та торгівельного значення, Потоцькі поселили тут вірмен, при цьому надавши їм широких привілеїв.
«Миколай Потоцький, каштелян краківський, великий гетьман коронний, який щиро служить вітчизні і дбає о хвалу божу, постановив у Тисмениці вибудувати костел і кляштор (монастир) для домініканів, засим звернувся для підтвердження до Яна Прухницького, архієпископа львівського. Побажання Миколая Потоцького і його високошановної дружини Софії, старостихи камянецької, архієпископ охоче приймає і листом своїм від 6 липня 1630 року милостиво дозволяє будівництво кляштора і костела під іменем святого Миколая- єпископа і святої Софії-вдови. Світського коменданта відкликав і віддав справу спасіння душ у руки домініканів».
«14січня 1631 року в присутності своїх приятелів в особі Станіслава Потоцького, каштеляна кам’янецького, старости галицького і коломийського, Лукаша Жолкєвського, старости хмельницького і калуського, Миколай і Софія Потоцькі в тисменицькім замку підписали фундацію на домініканів. Згідно фундації, насамперед визначено у місті площу в 447 сажнів на кляштор, костел, цвинтар, город і ставок. Інше місце за містом, зване Пасічиськом, відведене під фільварок і пасіку. На фільварок віддано чотирьох коней, шестеро волів, вісім корів, двадцятеро овець, десяток свиней, а також гусей і курей достатньо. На пасіку виділено тридцять пнів з бджолами. Крім одного, вже зарибленого ставка, постановлено викопати ще два такі; віддано Лан за рікою Вороною з обох сторін понад потоком аж до сінокосу , званого Коростельний, площею 34морги і 769 сажнів; другий лан на Салетрах під Мокрцем площею 16 моргів 204 сажні; сінокіс з кущами Коростельний, 24 моги 120 сажнів; сінокіс над потоком Штогринівка, 42 морги 593 сажнів; сінокіс Ставища над потоком Медведик- 11 моргів 860 сажнів; частину села Марківці, яку в 1603 році власники подарували Якубу Потоцькому; там же сінокіс Медведище під горою- 9 моргів 14 сажнів; пасовиська на горі - 64 морги 43 сажні; дубового лісу- 54 морги 43 сажні; 15 підданих; десятину з Тисмениці, Вільшаниці і Вовчинця; вільний вируб у королівських лісах; вільне мливо; вільне виробництво солоду і варіння пива в солодівні тисменицької броварні; 12 бочок солі щорічно з сіл Старуні та Розсільної; з тисменицької оренди і чиншів – щорічно по 200 злотих».
Відразу після підписання фундації до Тисмениці прибули отці домінікани. Першим вікарієм конвенту був ксьондз Шимон Окульський, який був назначений у1645 преором кляштора. У1646 році Томаш Пінчковський відписав на кляштор 1400 злотих і справив для костелу образ матері божої, мальований на міді в Гданську, а також орган, золочений келих, лампи і ампулки, два дзвони, вівтар імені Христового, свічники та інші речі, що оздоблюють костел. В костельних книгах є згадка про годинник на костельній вежі в 1675 році. У 1690 році, коли преором був Прокіп Кручкевич, почав славитись чудесами мальований образ, який зображував Христа біля бичувального стовпа в домініканському костелі, про який розповідають, ніби то його виорав на полі якийсь селянин.
Із 1721 року почалося будівництво мурованого костелу.
Іоанна Вєльгорська, дочка Домініка Потоцького, яка на відбудову кляштора видала 20000 злотих, майже повністю збудувала костел за свій кошт, але 7 червня 1763 року згорів костел разом із домініканським кляштором. У 1764 році дах кляштору побили новим гонтом. Проте на кінець 18 століття по всій Австрійській імперії відповідно до Йосифінської касати стали масово скасовувати та закривати монастирі, храми, а в 1792 році було закрито Домініканський орден. У 1799 році в кляшторі було організовано школу, а вже в 1817- виділено кошти на вчителя. У 1810 році все срібло костела було забране до цісарської казни.
Кляштор отців домініканів, котрий проіснував у Тисмениці 305 років, на вимогу керівництва цього ордену 20 жовтня 1936 року було ліквідовано. 12 жовтня 1936 року відбулось прощання з останнім преором кляштору Якубом Храпком, першим і останнім світським пробощем костелу став ксьондз Ян Покривка. Він дуже переймався життям парафії, а свої медичні знання використовував для лікування простих людей. У 1945 році ксьондз захворів на тиф і помер( похований на місцевому цвинтарі).
У липні 1686 року, очікуючи на військо, що мало стати табором під Тлумачем, довший час в Тисмениці перебував король Ян III Собєський. Тут він розпрощався з королевою Марисенькою, яка супроводжувала його аж до Тисмениці. Дім, в якім мешкав король називали «панським»
25 вересня 1933 року під час відзначення 250- річчя облоги Відня громадяни міста, шануючи пам'ять короля Яна III і його перебування в Тисмениці, вмурували пам’ятну дошку на будинку міської управи, а вулицю Станіславську перейменували на вулицю Собєского.
Панський дім. 1930-ті роки
На міському цвинтарі біля пам’ятного Великого повстанського хреста, який було споруджено в 1913 році на честь 50–ї річниці січневого повстання, спочивають останки героїв, що боролись за незалежність Польщі (1863р.) і, які були перепоховані 3 вересня 1933 року.
Після 1919 і аж до 1939 року міськими головами Тисмениці та виконуючими їх обов’язки були: Йозеф Хіровський, Антоній Голлєндер, Альфред Бугно (перший легковий автомобіль у місті був саме в нього), Антоній Дзєдзінєвич і Казимир Шрайбер. Ще й на сьогоднішній день старші люди Тисмениці
Сім’я Казимира Шрайбера
Казимир Шрайбер з сім’єю добрими словами згадують останнього міського голову Казимира Шрайбера, який часто приходив до української церкви, вмів залагоджувати конфлікти між українцями та поляками. На той час в Тисмениці крім міської управи був суд, пошта, залізничне сполучення і телеграф, нотаріат, поліційний пост. Керівні посади у всіх установах займали поляки.
На тисменицькій залізничній станції з 1940 по1944 начальником працював Олександр Пелікан. Його син Станіслав також був залізничним працівником. У 1997 і 2000 роках брати Тадеуш і Станіслав Пелікани видали у Польщі книжечки зі своїми спогадами: «Євреї Тисмениці» та «Тисмениця».
У 1857 році в Тисмениці перебував польський поет Вінцентій Поль. Оселився він у місцевої вірменки Вартанової. Тихе і спокійне життя в галицькому містечку настільки сподобалося Вінцентію Полю,що він навіть подумував оселитися тут. У Тисмениці він почав писати поему «Пісня про наш дім». У 1858 році Вінцентій Поль разом зі своїми дітьми гостював у замку Мйончиньских, який знаходився в районі «Городища», а у 1859 році виїхав із Тисмениці. Цей замок був спалений російськими козаками в Першу світову війну. Місцеве населення полюбляло робити в недільні та святкові дні прогулянки до замкових руїн.
Із Тисмениці вийшов відомий поет Тадеуш Голлєндер хоча й народився у Лежайську. Тут він виховувався, ходив до школи. Його батько, Антоній Голлєндер, був урядовим комісаром у Тисмениці з 1919по1928 роки. «Балада про старий міст» була присвячена Тадеушем Голлєндером Тисмениці. У 1943 році Тадеуш Голлєндер був розстріляний німцями у Варшаві.
Просте польське населення займалося, в основному, ремісництвом (шевство, кушнірство), торгівлею, тримали заклади харчування, крамниці, а також були власниками сільськогосподарської землі. Велика власність графа Артура Потоцького була розділена в 1926 році.
На заході Тисмениці, вздовж дороги на Станіслав розташовувалась так звана польська колонія Ксаверівка. Тут проживало біля сорока виключно польських родин, які займалися сільським господарством. 27 березня 1944 року в результаті польсько- українського конфлікту Ксаверівка згоріла.
11 листопада 1935 року було завершено будівництво Польського Дому Людового («Сокола»).
Це був на той час найбільший Дім у Тлумацькому повіті. Тут була глядацька зала, світлиці та інші приміщення, а до війни- ще й пошта. В Домі Людовому збиралася польська громада для відзначення різних урочистостей. Відбувалися новорічні забави- «сильвестри», давалися обіди бідним дітям. Недалеко від «Соколу» була польська «охронка»- дитячий садок.
Польський народний дім
У двадцятих роках 20 століття в Тисмениці при Домі Людовому існували такі польські товариства: «Млодзєж Польска», «Охотніча страж пожарна», «Гарцерска дружина ім.. Косцюшка», «Оддзял Звьонзку Стшелєцкєго» і «Клюб спортови «Орлєнта», футбольна команда «Стшелєц».
У 1938 році у Львові була видана книжка з 25 фотографіями та рекламою тисменицьких підприємців і підприємств «Дії міста Тисмениці».
Автором цієї книжки був секретар міської управи, начальник тисменицької добровільної пожежної дружини Домінік Хіровський. У своїй передмові міський голова Казимир Шрайбер написав, що автор досяг своєї мети, давши чіткий опис подій, які відбувалися в Тисмениці. Дохід із розпродажу цієї книжечки Домінік Хіровський призначив на користь місцевої убогої дітвори.
У всіх чотирьох школах (чоловіча та жіноча семирічні в центрі міста, початкові на «Слободі» та «Греблі») вчителями були поляки. Директором чоловічої школи до 1939 року був Зьомек Міхал, а жіночої - Гелєна Висоцка; початкових шкіл – Софія Гаваньска, Анеля Белендова.
З приходом радянських військ у вересні 1939 року польські вчителі ще залишалися в Тисмениці .На початку 1940 року радянська влада розпочала депортацію не лише українців, а і поляків. Першими жертвами стали: Хіровский-начальник пожежної охорони, Шарек - дружина поліцейського, Маляновіч- нотаріус, Галонзкова-вчителька, Бахож-директор фабрики, Каміньский, Скшипецкий-швець. Страшна доля чекала на них і з приходом німців. Більшість їх було розстріляно в 1941 році в лісі коло села Павлівка. Це: Вайда Станіслав, Веньковська Яніна, Висоцька Анна, Дзєдзінєвич Мєчислав, Зьомкова Ядвіга, Кокувна Кароліна, Лаврук Станіслав, Мальонг Юзефа, Хіровска Марія.
Починаючи з другої половини 1945 року, польське населення масово стало залишати Тисменицю, виїжджаючи поїздами зі Станіслава до Західних земель Польщі. Виїхали поляки – радянська влада у 50-х роках знищила польський костел, у домініканському кляшторі розмістилась поліклініка, у Польському домі людовому («Соколі») стали демонструвати кінофільми, будинки, які надавали Тисмениці вигляду європейського містечка були знесені, а на цвинтарі помалу стали заростати польські могили, серед яких сумно похилився місійний хрест, який колись стояв коло польського костела.
Директор народного музею історії міста Тисмениця
ім. С. Гаврилюка Л. Лишега.
Фото з архіву Івана Постоловського