Тисмениця - ПРОСВІТНИЦЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТИСМЕНИЦІ

Меню сайту

Наше опитування

Новинки

Пошук

Погода в Тисмениці

Погода

Погода у Тисмениці

волог.:

тиск:

вітер:

на сьогодні завтра 10 днів в інших містах

Календар

Архів записів

Друзі сайту

УКРАЇНСЬКІ ПРОСВІТНИЦЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТИСМЕНИЦІ

8 грудня 1868 року у Львові було створене освітнє товариство «Просвіта». У статуті цього товариства від 1913 року писалося, що його ціллю є просвіта і піднесення культури та добробуту українського народу в усіх його верствах і напрямках життя. Мета ця досягалася шляхом створення філій і читалень товариства «Просвіта», видання книжок, журналів, відкриття книгарень і друкарень, закладання бібліотек, читання лекцій, влаштовування концертів і вистав, створення народного театру та кінотеатру, організації народних свят і прогулянок для пізнання рідного краю, створення народних музеїв. «Просвіта» також відкривала різні школи: народні, середні, вищі, господарські, торгівельні та ремісничо-промислові, закладала зразкові господарства та дослідні станції. Дуже багато було зроблено для створення українських захоронок (дитячих садків), відкриття бурс, відпочинкових осель і інших добродійних закладів, у яких виховувалася би бідна, але талановита молодь.

Дуже гострою для всіх галицьких сіл і містечок в умовах іноземного поневолення (Австро–Угорщина, панська Польща, нацистська Німеччина) була потреба в національних товариствах. Не була вийнятком і Тисмениця. Читальні «Просвіти» тут почали відкриватися ще наприкінці 19 століття.

У першій половині 1877 року в Станіславі створилася філія «Просвіти», напевно, що в цьому ж таки році була створена і тисменицька, засновниками якої були місцевий суддя Тит Заячківський і парох Кокорної церкви отець Мотюк. У 1882 році в Тисмениці відкрилася читальня «Руської бесіди».

Організаційні збори читальні «Просвіта» на передмісті Кокора відбулися 20 березня 1898 року. ЇЇ засновниками були Іоан Пирановський, Яків Голуб, Стефан Гриньовський, Іоаким Долгий, Іван Козогон, Михайло Роздольський, Теодор Пирановський, Атанас Островський, Іоаким Волощук, Никита Юревич. До читальні відразу ж записалося 49 осіб. У серпні 1900 року була відкрита ще одна читальня для міщан при головній церкві святого Миколая (перший голова Павло Волосенко, пізніше - Іван Пірановський). Перші збори міської читальні відбулися 9 березня 1901 року, а львівська «Просвіта» передала їй в дарунок 76 книг.

Яків Голуб

(один із засновників "Просвіти" в Тисмениці)

Павло Волосенко

У 1901 читальня відкрилася на Заріці,

Просвіта на Заріці. 30-ті роки

Члени т-ва Просвіта (Заріка) на екскурсії в Милуванні. Кінець 30-х років

а у травні1907 - на Монастирі (голова Тома Павлишин).

Взимку 1903 року в Тисмениці було створене пожежно-гімнастичне товариство «Сокіл», а наприкінці 1910 - «Січ». До першого товариства входили міщани, а до другого - рільники.

Важливою подією в житті міста стало освячення в 1906 році новозбудованого приміщення Українського Народного Дому ( інж. Павло Волосенко).

Читальні стали створюватись і в навколишніх селах, які входили до Тисменицького судово-податкового округу, а тому 6 травня 1908 року вже була створена Тисменицька філія «Просвіти».

В цьому ж році постало товариство тверезості «Відродження», яке проводило різні пропагандистські акції щодо шкідливості вживання алкоголю та куріння.

Товариство "Відродження". 1932р

Запрошеними лікарями проводилися бесіди, розповсюджувалася відповідна література. Для того, щоб заробити кошти на придбання книжок, передплату газет і журналів, члени товариства виступали з концертами та виставами. Напередодні старого Нового року товариство, як правило, влаштовувало в Народному Домі забаву «Маланчин вечір». На забавах працював буфет, в якому продавалась содова вода, шоколад і тістечка. 3 травня 1936 року в Народному Домі вони поставили комедію «Чар однострою».

За часів польської окупації (20-30 роки) відкрилися читальні на Пшениківській (Петро Микитин), Греблі (Ілько Гах), Слободі (Дмитро Гриник). Головами Тисменицької філії «Просвіти» на той час були: адвокат Ярослав Шепайло, Іван Нич, а пізніше - адвокат Теодор Белей, лікар Ілько Сендецький.

Крім семи міських читалень, до Тисменицької філії «Просвіти» в 1932 році входило ще 11 читалень з навколишніх сіл, а при них було 10 бібліотек, діяло 9 драматичних і 4 хорових гуртки. Але найбільшої слави здобув мішаний хор «Боян» при міській читальні, яким керував хормейстер і композитор, дяк Пантелеймон Роздольський, а пізніше - Олекса Михайлович.

Хор у своєму складі налічував 80 осіб, серед яких найбільше виділялися своїми голосами Стефанія Піщак і Михайло Секрета, а також Марійка Федорончук (Козогон), Готуровський Антон.

В першій половині 20-х років у Тисмениці завдяки старанням адвоката доктора Ярослава Шепайла було створене «Руське Товариство Педагогічне», яке пізніше стало називатися «Рідна Школа». З 1934 року головою «Рідної Школи» була Ірина Волосенко-Шох, дочка інж. Павла Волосенка. Робота цього осередку була спрямована на збереження та популяризацію української мови, культури, історії серед українського населення в умовах полонізації. Гроші, які були виручені від проведення силами членів товариства культурно-освітніх заходів, використовувались для придбання українських книг, друкування українських підручників. Із середини 20–х років у Галичині всі українські товариства і національно свідоме громадянство кожного року перераховували 1% від своїх доходів на потреби «Рідної Школи». 8 січня 1935 року в Народному Домі драматичний гурток цього товариства поставив музичну п’єсу «Вифлиємська ніч», а на виручені гроші закупили книжки для бібліотеки. В лютому наступного року члени осередку влаштували безкоштовне «Свято ялинки» з іграми та забавами для тисменицьких дітей.

Не оминув Тисменицю і скаутський рух. У 1924 році з ініціативи Ольги Волосенко було створено 54-й дівчачий пластовий курінь ім.Олени Степанівни та 56-й хлопчачий імені гетьмана Петра Дорошенка. До цих куренів входили в основному діти міщан, які вивчали історію, географію, українську літературу, набували основ ремісничих професій, займалися спортом. Опікункою дівчачого куреня була старша пластунка Марія Шкорута, а зв’язковим хлопчачого – Степан Маціборко. Збірна команда тисменицьких пластунів і пластунок у 1927 році здійснила пішу мандрівку в Карпати. Їхній маршрут пролягав через Отинію - Коломию – Косів на Говерлу, а метою подорожі було пізнання рідного краю, його історичних місць, пов’язаних із визвольним рухом 1914–1919 років, перевірка фізичного загартування пластунів.

20 березня 1927 року стараннями адвоката доктора Ярослава Шепайла на Слободі був створений перший осередок молодіжного товариства «Луг», а його головою став Теодор Камінський.

Теодор Камінський

(перший голова Просвіти)

Не пощастило Народному Домові. Він згорів у 1926 році. В цьому ж таки році у США тисменичанами було організовано «Товариство краянів міста і околиць Тисьмениці в Америці», до якого входили: Михайло Угорчак, Семен Угорчак, Юлія Піщак, Володимир Юревич, Василь Нич, Михайло Туранський, Яків Корнат, Іван Б. Угорчак, Микола Гавришенко, Павло Прибільський, Йосиф Сьомкайло. Товариство зобов’язалося надати допомогу для закінчення будови Українського Народного Дому в сумі 5 тисяч доларів. Для збільшення надходжень до грошового фонду 8 травня 1927 року в Нью- Йорку керівництво товариства організувало «Фамілійний бенкет-забаву». У виданій з цього приводу книжечці, писалося: «Фонд будови побільшиться з жертв і доходу з нинішної забави, а також активної праці Товариства Краянів міста і околиць Тисьмениці в Америці і поодиноких членів, які докладають всіх старань, щоби помочи своїм браттям і сестрам в рідному місті в будові власної Рідної Хати». Восени 1934 року Народний Дім був освячений, і культурне життя в місті завирувало з новою силою.

Народний дім. 1920 р.

На першому поверсі будівлі був глядацький зал з балконом, крамниці місцевих купців і споживчих товариств, які сплачували дирекції Дому щомісячну оренду. На другому - розміщувались українські товариства: філія та міська читальня «Просвіти», «Союз Українок», «Рідна школа», «Пласт», «Скала» та дирекція Народного Дому.

Приїздили на гастролі до тисменичан театри Тобілевича та Котка. Актори цих театрів розквартировувалися по хатах, а це давало можливість безплатного відвідування вистав комусь одному з сімї.

6 вересня 1931 року в Тисмениці було організовано «Союз українок», який ставив собі за ціль участь і працю українських жінок у народному, суспільному та економічному житті українського народу. До складу правління тоді увійшли такі пані : Белей Лідія, Угорчак Олександра, Шепітка Анна, Гриньовська Євдокія, Сьомкайло Марія, Скородинська Анна, Островська Ярослава, Лозинська Марія, Гринюк Наталка, Маціборко Надія, Роздольська Павліна. Першою головою товариства стала дружина адвоката Теодора Белея - Лідія Белей, а в 1939 році «Союз українок» очолила лікар Розалія Сендецька. За весь час діяльності товариства було прочитано реферати на теми: «Виховання дошкільне», «Ведення господарки», «Туберкульоз», «День матері», «Леся Українка», були відзначені дні народження Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українки, О. Кобилянської, Н. Кобринської. Відбулися свята до «Дня матері», «Свято просфори» та «Вечір народної ноші».У 1932 – 1938 роках керівництвом філії були організовані такі навчання:

- курс кравчинь

- курс вишивання та виготовлення квітів

- курс куховарства

- курс діловодства

- курс «першої помочі в наглих випадках»

- інструкторський курс.

У 1939 році до Тисмениці з Італії приїхало подружжя Полчанів. Тадей Полчан організував оркестр, а його дружина Діна ( дівоче прізвище Романів) стала керувати драматичним гуртком.

У другій половині 30-х років у Тисмениці при міській церкві було створене товариство «Скала», головою якого став Володимир Струк. Своїм завданням товариство ставило зміцнення греко-католицької віри та духовне виховання молоді. При тисменицькій «Скалі» був однойменний футбольний клуб і команда з настільного тенісу, які розмістилися в Народному Домі. Клуб мав почесний комітет, до якого входили отець Панчишин, лікар Ілько Сендецький, студент Андрій Волосенко. Для того, щоб мати кошти на придбання спортивного спорядження, спортсмени ходили колядувати, влаштовували забави. Тисменицька «Скала», окрім ігор із місцевими польськими командами, часто грала в гостях: зі станіславським «Соколом», тлумацькою «Гасмонією», в Отинії, Коломиї, Монастириську, Зеленому Усті, Ямниці та інших навколишніх селах і містечках. Виїжджала футбольна команда на такі зустрічі фірою(підводою), таким самим транспортом приїжджали на гру до Тисмениці її суперники.

Прихід більшовицького «золотого вересня» 1939 року на Західну Україну став кінцем для всіх цих просвітницьких організацій. Під час німецької окупації (1941-1944 рр) ці товариства відновили свою роботу, але з приходом радянських військ вони знову були заборонені.

Художні колективи у Тисмениці